ВСТУП
Завдання:
Пріоритетним завданням навчально-виховного процесу в сучасній школі є
всебічний розвиток школярів, зокрема творчого потенціалу особистості, яка
могла б гідно представляти себе, свій народ, мову у світовій цивілізації.
Завдання щодо виховання людей із високим творчим потенціалом постає
не лише як актуальна проблема сучасної педагогічної науки та практики, але
і як соціальна необхідність.
Життя доводить, що в складних умовах, які постійно змінюються,
найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка,
креативна, здатна до генерування і використання нових ідей, задумів,
підходів та рішень. Це людина, яка володіє певним переліком якостей, а
саме: рішучістю, вмінням не зупинятися на досягнутому, сміливістю
мислення.
Головна мета школи – дати можливість виявити й розвинути творчі сили
дитини, яка в майбутньому має бути успішною. Нова школа – школа
творчості та успіху.
Завдання вчителя – створити умови для утвердження атмосфери
творчості, допомогти учневі знайти себе в житті, а навчально-виховну
діяльність спрямовувати на створення такої системи співпраці, головна мета
якої – максимальний розвиток творчих здібностей дитини.
Актуальність і перспективність досвіду:
-забезпечує умови для розвитку творчої особистості дитини;
-несе позитивну мотивацію учнів до пізнавальної діяльності, потребі в
самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні;
-дозволяє гарантувати досягнення певного стандарту освіти;
-забезпечує особистісно орієнтовану модель навчання;
-робить можливим оригінальний підхід до побудови структури сучасного
уроку української мови та літератури.
Мета роботи:
-створення оптимальних умов для розвитку творчого потенціалу дитини на
уроках словесності;
-створення атмосфери співробітництва, взаємодії вчителя та учня;
-розвиток соціальної та громадянської компетентності дитини.
Теоретичну базу досвіду становлять положення, що ґрунтуються на
психологічній теорії творчої особистості та її розвитку (В.Моляко, Н.Лейтес,
Р.Грановська, Я.Пономарьов), Особливої уваги заслуговує праця "Основи
педагогічної творчості" (автор С. О.Сисоєва), працях В. Сухомлинського, в
яких обґрунтовано модель творчої особистості учителя й учня, розглянуто
специфіку формування її креативності .[ 1,с.24].
Сучасних методистів цікавлять різні аспекти цієї проблеми, про що
свідчать праці лінгводидактів (М.Вашуленко, Л.Скуратівський, Г. Шелехова,
О. Кучерук). Загалом творчість розглядається як діяльність людини,
спрямована, за влучним визначенням С.Рубінштейна, на створення чогось
нового, «оригінального, що входить не лише в історію розвитку самого
творця, а й в історію науки, мистецтва».[1,с.25].
Дослідник Н.Янчук, говорячи про роль учителя в розвитку творчих
здібностей учнів, зазначає, що творчість як складне соціально-психологічне
явище виявляється на особистісному рівні, але це явище треба формулювати,
стимулювати. Адже людина має великі творчі можливості, хоча вона й не
завжди вірить у власні сили, тому її потрібно заохочувати до творчої
діяльності.
Спираючись на концепції навчальних методів І.Лангера, М.Скаткіна, в
основі яких лежить пізнавальна діяльність дітей, важливу роль у розвитку
творчої самостійної діяльності школярів відіграє дослідницький метод, що є
основоположним у методиці творчого навчання. Тобто навчання як творчого
процесу відкриття дитиною світу.
Провідна ідея досвіду полягає у виробленні певної сукупності
технологій навчання української словесності, що сприяють розвитку
творчого потенціалу школярів.
Результативність досвіду.
Підвищується інтерес до вивчення предмета, збільшується кількість учнів,
що бажають взяти участь у різних конкурсах та змаганнях, поступово
намічається тенденція зростання успішності, підвищення відсотків якості
знань.
Отже , в даній роботі ставимо собі за мету проаналізувати сучасний
стан досліджень з проблеми розвитку творчих здібностей учнів, розглянути
поняття творчості, зробити загальний аналіз методів роботи з учнями для
розвитку творчих здібностей; приділити увагу питанню індивідуальної
роботи учнів,творчим завданням на уроках мови та літератури, а також
творчій активності учнів у позакласній роботі.
І. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ДОСЛІДЖЕНЬ З ПРОБЛЕМИ
РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ
″Якщо дитину з дитинства виховують на красі,на хороших книгах,якщо у неї розвивається схильність до переживань,захоплення красою,
то навряд чи вона стане людиною розбещеною,безсердечною″.
В.Сухомлинський ″Лист до сина″[1,с.25].
Про творчість говорять і пишуть багато. І на це є свої причини. Розвиток
суспільства у нових умовах ставить завдання-формування творчого
потенціалу особистості. Але саме поняття "творчість" кожен з нас розуміє по-
різному. Для одного учителя творчий підхід до навчання-це здібність учня
творчо розвивати та доповнювати його (вчителя) точку зору. А для іншого-це
вміння учня мати й відстоювати іншу (часто протилежну) точку зору. А що ж
таке творчість з наукової точки зору?
Творчість - це сукупність різних здібностей людини. Творче мислення -
це своєрідний експеримент індивідуального характеру з використанням
традиційного логічного мислення та фантазії. При творчій роботі
відбувається кілька складних розумових процесів, але людина цього не
усвідомлює. Зазвичай, людина не замислюється над тим, якими здібностями
вона володіє. Тому змалку необхідно спонукати дитину до участі в різних
заходах, що сприятимуть розвитку її творчих здібностей.
Проблема творчості стала в наші дні актуальною, тому що саме творчі
люди створюють нове, неповторне у всіх сферах людської діяльності.
Розвиток креативності учнів в процесі шкільного життя та подальшого
навчання у вузі здобуває одне з найважливіших значень. Слово «творчість»
в останні десятиліття входить до множини найбільш вживаних слів
фахівцями різних галузей. Але, як свідчить практика, використовується воно
не завжди коректно. Очевидно, що проблема розвитку творчих здібностей
учнів не може бути розв'язана без чіткого розуміння поняття творчості.
Генезис поняття творчості:у психологічній літературі відмічаються
перші спроби створення теорії творчості. У часі вони припадають на межу
між XIX та XX століттями. Одним із перших авторів теорії творчості був
С. О. Грузенберг. Бурхливий розвиток природничо-математичних наук, який
повів за собою розвиток техніки (згадаймо хоча б період промислової
революції в Європі), показав світу факти справжньої творчості і в даній сфері
діяльності людини. Витвори техніки, технологій вже настільки впливали на
життя людей, їх свідомість, що не могли не привернути до себе уваги тих,
хто вважав, що творчість характерна лише для гуманітарної сфери. Особлива
увага до творчої діяльності людини в галузі науки та техніки з'явилась після
запуску в жовтні 1957 року першого штучного супутника Землі, а згодом і
польоту в квітні 1961 року першого космонавта. Ці практичні здобутки
людей стали цінним підтвердженням можливостей їх творчих здібностей, що
спонукало до більш активних пошуків, спрямованих на розкриття механізму
самої творчості.
У наш час поняття творчість є категорією цілого ряду наук: філософії,
психології, педагогіки та ін. У Філософському словнику дається таке
означення творчості: "Творчість - процес людської діяльності, що створює
якісно нові матеріальні і духовні цінності" . Звідси виходить, що лише
завдяки творчій діяльності людей можливий розвиток науки, техніки,
мистецтва, освіти, державності і всього іншого. Саме завдяки творчості
можливий будь-який прогрес.
Психолог А. Г. Спіркін розглядає творчість як "мислительну і практичну
діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних
цінностей, встановлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а
також методів дослідження і перетворення матеріального світу та духовної
культури..." . Як бачимо, дане визначення творчості вже прямо стосується
вищого (творчого) рівня пізнавальної та наукової діяльності.[2,с.8].
"Творчість, - пише М. М. Амосов, - це створення нових моделей та
втілення їх через функціональну активність у матеріальні речі або ж у
матеріальні моделі - книги, малюнки і т. д" . Н. Роджерс, яка займається
експресивною терапією, прагнення людини творити пояснює тим, що
"творчість подібна волі, спробувавши її одного разу, ти вже ніколи більше не
зможеш жити без неї. Це трансформуючий, цілющий процес. Коли
накладаються обмеження на нашу творчість, ми хворіємо, стаємо
напруженими, тупіємо" .[2,с.8].
Отже, творчість –це неодмінна складова портрету успішної, сучасної
людини. І саме школа має розвивати творчі здібності майбутніх успішних
людей.А завдання вчителя полягає в тому, щоб вчасно помітити творчі
задатки своїх учнів і допомогти їм їх розвинути.
У сучасних умовах проблемі творчості і творчих здібностей особистості
приділяють увагу педагоги, соціологи, психологи. Психологи переконливо
довели, що задатки творчої здібності властиві будь-якій людині, будь-якій
дитині. Не менш важливим є висновок психолого-педагогічної науки про те,
що творчі здібності необхідно розвивати з раннього віку. Якщо ж дитину з
перших років не привчати до творчої діяльності, то втрати від цього важко
буде виправити в наступні роки. Отже, розвитку творчих здібностей дітей
слід приділяти увагу з раннього дитинства. Над проблемою розвитку творчих
здібностей працювали багато науковців. Різні аспекти цього питання
розглядалися у працях Л. Виготського, Г. Костюка, Т. Кудрявцева,
Л.Леонтьева, А. Пономарьова, М. Левітова, В. Сидоренка.
Учені стверджують, що найбільш сприятливі умови для розвитку творчих
здібностей створюються в процесі праці. Основна праця дітей – навчання.
Цілком закономірно, що для виховання в учнів творчих рис їх навчання треба
зробити творчим. На жаль, у наших школах переважає репродуктивне
навчання. Цей процес часто являє собою передачу інформації від учителя до
учнів. Учитель подає готові знання, а учні пасивно їх запам'ятовують, і чим
точніше на наступних уроках вони відтворюють одержані в готовому вигляді
знання, тим краще вони «встигають». Але репродуктивно набуті знання й
уміння не знаходять застосування на практиці.
Процес навчання у школі має бути спрямований не тільки на набуття
учнями певних знань та вмінь, а й на формування в них інтересу і здібностей
до певної діяльності, зокрема навчальної. Учні мають постійно вчитися
застосовувати на практиці свої знання і вміння.
У формуванні знань і вмінь важливу роль відіграє систематичний
контроль за діями і операціями учнів із зазначенням помилок і досягнень.
Але успішність пошуку правильних засобів виконання тих чи інших дій
залежить не тільки від зовнішнього контролю та оцінки, але й від
самоконтролю. На засвоєння нових умінь великий вплив мають попередній
досвід та знання. Чим більша в учня база попередніх знань та вмінь, тим
швидше він оволодіє новими вміннями та пристосується до роботи в нових
умовах, до вирішення нових творчих задач. Таким чином, для розвитку в
учнів творчих здібностей учитель повинен максимально активізувати їх
розумову діяльність. Як уже зазначалось, проблемні ситуації є одним з
важливих засобів формування і розвитку творчих здібностей учнів. Для цього
необхідно згадати раніше засвоєні та придбати нові знання та вміння,
ліквідувати невідповідність між науковими та практичними знаннями й
уміннями. Учитель використовує проблемні ситуації, для розв'язання яких
учням необхідно застосовувати набуті знання та вміння в нових конкретних
умовах. Цей методичний прийом дозволяє залучати до розв'язання проблеми
весь клас. Тобто учням необхідно вибрати з набутої системи знань ті, які
дозволять успішно вирішити поставлену задачу. Аналіз проблемної ситуації,
використання раніше засвоєних та нових знань (довідкова література)
дозволяє учням успішно розв'язувати проблемні задачі, а отже, розвивати їхні
творчі здібності.
ІІ. МЕТОДИ РОБОТИ З УЧНЯМИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ
ЗДІБНОСТЕЙ
2.1. Індивідуальна робота учнів
Сформована пізнавальна активність учнів є необхідною, але не достатньою
умовою розвитку творчої особистості. Другою важливою умовою
ефективності навчального процесу та розвитку в учнів творчих здібностей є
самостійна робота.
На сучасному етапі розвитку освіти відбувається значне підвищення ролі
самостійної роботи учнів. Пов'язано це з відомими причинами :
а) великим потоком інформації;
б) коротким проміжком часу, який дається на опанування цієї інформації;
в) зменшенням кількості навчальних годин з літератури, що призводить до
скорочення навчальних програм .
У зв'язку з цим педагогічні колективи працюють над тим, щоб учні
навчились самостійно працювати, систематично поновлювати свої знання,
орієнтуватись в потоці наукової інформації. Диференціація вивчення наук
дає можливість систематично залучати учнів до самостійної пізнавальної
діяльності на різних етапах навчання.
Вся система роботи з вивчення наук спрямовується на формування в учнів
уміння самостійно ставити проблеми, розв'язувати їх, шукати шляхи
практичного застосування здобутих результатів.
Сьогодні учні отримують інформацію з різних джерел. При навчанні
необхідно створювати такі умови, щоб у учнів виникала особиста
зацікавленість в отриманні знань, незалежно від того, ким вони стануть в
майбутньому. Важливо не тільки "передати знання", а навчити вчитись. Саме
цьому сприяє організація самостійної роботи учнів в процесі навчання.
Самостійно здобуті знання найцінніші, бо вони сприймаються свідомо з
самого початку, при цьому не має значення, що все це відбувається з
прихованою допомогою вчителя. Кожен учитель повинен стимулювати учнів
самостійно і наполегливо пізнавати явища та закони, щоб вони змогли в
майбутньому аналізувати світ через призму своїх знань.
Самостійна робота має ще одну важливу навчально-виховну функцію –
вона допомагає розвинути в учнів творчі здібності, інтерес до досліджуваних
явищ навколишнього світу. Без самостійної роботи учнів важко підтримувати
інтерес до вивчення предметів.
Самостійність як характеристика діяльності учнів у певній учбовій
ситуації являє собою здібність досягати мету діяльності без зовнішньої
допомоги. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні
психології мислення і психології навчання.
Організація самостійної роботи учнів має відповідати таким основним
методичним та дидактичним вимогам:
1) посильність самостійної роботи для учнів;
2) дотримання принципу свідомості при її виконанні;
3) організація самостійної роботи за визначеною схемою;
4) підготовка учнів до виконання самостійної роботи:
- чітке інструктування учнів щодо цілей та завдань роботи,
- надання учням теоретичної бази, необхідної для початку самостійної роботи
(для цього застосовується лекційна форма навчання),
- озброєння їх необхідними навичками для її виконання,
- постановка перед учнями завдань, розв'язання яких потребує розумових
зусиль;
5) безпосереднє спостереження вчителем за виконанням самостійної роботи,
надання дітям допомоги у разі потреби;
6) прищеплення учням навичок самоконтролю під час роботи;
7) здійснення індивідуального підходу до учнів у процесі організації
самостійної .
Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від досвіду
вчителя, максимально чіткої організації і контролю, раціонального
планування часу і відповідно матеріально-технічного забезпечення
навчального процесу.
2.2 Творчі задачі на уроках мови
Відомо, що важливим засобом формування інтелектуально розвиненої
творчої особистості є творчі задачі. Це неординарні задачі, в яких
сформульовано певну вимогу, що виконується на основі знання законів, але
відсутні прямі чи непрямі вказівки на ті явища, закономірностями яких слід
скористатися для розв'язування цих задач.
О. Я. Понамарьов пропонує в розв'язанні творчої задачі виділяти дві
основні фази:
1) фазу інтуїтивного пошуку та отримання інтуїтивного ефекту, інтуїтивного розв'язання (тобто фазу, яку в минулому іноді називали "психологічним" розв'язанням);
2) фазу його вербалізації, формалізації (тобто ту, яку відповідно зв'язували з
"логічним" розв'язанням) .
Домінуючим у процесі творчості є психологічний (інтуїтивний), а логічній
складовій цього процесу надається другорядне, обслуговуюче місце.
Насправді ж це не зовсім так. Логічний компонент є надзвичайно важливою
ланкою у процесі творчості. Формалізований результат інтуїтивного
розв'язання попередньої задачі може виступати як спосіб розв'язання
наступної задачі. Результати експерименту дають підстави стверджувати, що
на першому етані розв'язання нової задачі суб'єктом завжди спочатку
робляться спроби щодо використання продукту, який був отриманий під час
розв'язання попередніх задач. Отриманий раніше результат розв'язання задачі
вже може виступає як можливий спосіб розв'язання наступної задачі .Метод
проб і помилок полягає в тому, що учень, зіштовхуючись із проблемою,
шукає її розв'язання, перебираючи різноманітні варіанти, порівнює їх,
пробує, помиляється, знаходить або не знаходить розв'язання. Реалізація
цього методу вимагає багато часу, а помилки можуть обходитись занадто
дорого. Тому метод застосовується тільки для найпростіших задач. До
методу проб і помилок належать й інші несистематизовані прийоми
розв'язання задач. Методи психологічної активізації творчості дозволяють
уникнути інерційності методу проб і помилок. Інерція мислення - серйозний
бар'єр у пошуку нового, обмежує сферу пошуку розв'язання, асоціативні
здібності, творчі можливості. Розглянемо деякі методи з цієї групи.
Метод «мозкового штурму» ґрунтується на принципі відділити процеси
генерування та оцінки ідей. Психологічно учень не схильний до критики
своїх ідей і, остерігаючись оцінки ідей, може стримати їх народження. Для
уникнення цього групі учнів, схильних генерувати ідеї, ставлять проблему та
створюють необхідні умови. Висловлені ідеї фіксуються для доопрацювання.
Такий прийом, як "мозковий штурм" повинен:
- активізувати мислення школярів;
- привернути увагу всіх учнів класу до проблеми, поставленої учителем;
- створити на уроці атмосферу психологічного комфорту, коли легко
думається;
- указати один з шляхів до винахідництва, до застосування на практиці
отриманих знань;
- показати необхідність знань, їх широту, глибину;
- сформувати інтерес до літератури , який потім може стати стійким.
Суть прийому полягає в наступному. Учням пропонується конкретне
завдання. Як правило, завдання може бути виконано кількома способами.
Учнів знайомлять з методом виконання завдання "мозковим штурмом".
При організації "мозкового штурму" широко використовують ігрові
моменти з урахуванням вікових особливостей школярів. Можна, наприклад,
обговорення проводити в формі засідання експертного бюро, ради
директорів, в якій можуть брати участь всі школярі. Вдалі відповіді повинні
заохочуватись оцінками, призами тощо.
Збірників задач і завдань для "мозкового штурму" поки що не має, але
вчитель може сам складати такі завдання з урахуванням інтересів учнів
класу. Міжпредметні зв'язки обумовлюють глибину мислення та широту
знань учня. Цікаво розв'язувати одну і ту ж задачу на початку навчання та в
старших класах, що дає можливість оцінити дослідження учнів .
Метод синектики. У застосуванні до процесу навчання може являти
собою мозкову атаку, що виконується сильними учнями. При цьому
конструктивна критика допустима. Особливість методу полягає в тому, що,
учні розв'язують проблему прийомами, які ґрунтуються на різноманітних
видах аналогії. Використовуючи тільки початкову інформацію, вони діють за
даною замкнутою схемою, проводячи аналіз, синтез й оцінку, доки не буде
знайдене найкращий з можливих розв'язків.
Методи аналогій. Розв'язання завдань часто відбувається за
аналогією й це можна з успіхом застосовувати для стимулювання нових ідей.
Створення нового може бути підказане аналогічними ситуаціями, що
трапляються в інших галузях знань. Різновидами методу аналогій є емпатія,
тобто особиста аналогія й метод евристичних прийомів.
Метод контрольних запитань. Коректна постановка проблеми або
правильно й точно сформоване питання дозволяє пошук розв'язання або
відповіді зробити більш ефективним. Сутність методу полягає в тому, що
учень відповідає на контрольні питання за списком. Розглядаючи свою
проблему в зв'язку з цими запитаннями, він може одержати або
наштовхнутися на варіант її розв'язання.
Алгоритм розв'язання творчих задач являє собою комплексну програму
алгоритмічного типу, яка ґрунтується на законах розвитку систем і
призначена для аналізу й розв'язання творчих завдань. Основою алгоритму є
програма послідовних операцій щодо аналізу поставленого завдання й
перетворення його в чітку схему. Аналіз схеми призводить до виявлення
суперечності, а її усунення дає розв'язання поставленого завдання.
Для розвитку творчого мислення, самостійності, ініціативи, кмітливості
доцільно використовувати не лише завдання чи вправи, запропоновані
навчально-методичною літературою, а й складені учнями самостійно під
контролем учителя. Науково-теоретичною основою методики складання
вправ є органічний взаємозв'язок процесів складання та розв'язування задач,
конкретизована модель взаємозв'язку вихідних фактів, абстрактної моделі-
гіпотези, теоретичних висновків та експерименту у пізнанні, що найповніше
відповідає діалектиці навчально-пізнавального процесу.
Дослідницькі творчі завдання допомагають краще діагностувати
здібності учнів, виявляти обдарованих, які проявляють інтерес до предмету і
всіляко сприяти розвитку цього інтересу.
Завдання курсу української мови широкі та багатогранні. По-перше, учні
повинні ознайомитися з мовою як об’єктивною реальністю, усвідомити її
роль у суспільному житті, засвоїти лінгвістичні поняття, зрозуміти структуру
мови на всіх рівнях її будови, різноманітність і багатство мовних засобів.
По-друге, необхідно повсякденно розв’язувати і практичні питання, що
полягають у дотриманні законів і норм літературної мови, у збагаченні
словникового запасу учнів, у розвиткові їх мислення, у виробленні навичок
правильно, виразно, образно висловлювати думки і почуття. Тому розвиток
творчих здібностей учнів — важливий складник вивчення рідної мови в
будь-якому закладі освіти.
Методична наука вже на початку свого становлення розглядала питання
розвитку творчих здібностей у тісному зв’язку з усіма елементами навчання
й виховання.
Для успішного керівництва розвитком творчих здібностей учнів
необхідно знати індивідуально-психологічні особливості дітей, постійно
розвивати їх пам'ять, уяву, фантазію, а також збуджувати та підтримувати
інтерес до виконання певного виду роботи. Науковість, систематичність,
свідомість, наочність навчання, зв'язок теорії з практикою, прагнення до
міцності знань і навичок — усі ці дидактичні принципи дадуть можливість
проводити роботу над розвитком творчих умінь і навичок на високому
науково-методичному рівні.
Творчі або підготовчі вправи є допоміжними в процесі підготовки до
написання власне творчих робіт і допомагають зрозуміти різноманітність
існуючих засобів висловлення думок і почуттів, розвивають логічне
мислення, тренують мозок. Тому широко використовуються такі види
творчих вправ: творче списування, творчі диктанти, твори-мініатюри за
опорними словами, твори за поданим початком чи кінцівкою, окремі види
ділових паперів тощо.
У загальній системі творчих робіт переказ посідає проміжне місце серед
різних видів творчих вправ і власне творчих робіт. Творчий елемент у
переказах незначний, оскільки самостійність у них обмежена. Проте поруч з
іншими видами самостійних робіт переказ — необхідний етап, який учні
повинні пройти, перш ніж приступити до написання твору, тому що навчання
викладати думки починається з наслідування. Важливість творчих робіт з
мови в тому, що вони не тільки закріплюють знання, але й удосконалюють
здібності, прищеплюють любов до художнього слова, виховують високі
моральні якості. У письмових творах поєднуються логічні операції (аналіз,
синтез, порівняння, роздуми), спостережливість, життєвий досвід,
словниково-стилістична та лексико-граматична робота. Якщо твір буде
результатом свідомої роботи розуму і почуттів, продуктом власної творчості,
то в ньому обов’язково відіб’ється особливість автора.
Безперечно, навчити писати твори (розповіді, описи, роздуми) — справа
надзвичайно важка і вимагає від педагога старанної, продуманої праці
протягом кількох років.
У практиці деяких мовників використовуються пам’ятки, що містять у собі
загальні вказівки щодо написання твору.
Ефективним методичним прийомом є показ зразка, дохідливий аналіз
його. Позитивні наслідки дає демонстрування кількох зразків на одну тему.
Учні при цьому розуміють, що про одне і те ж явище можна говорити точно,
образно, але по-різному.
Використання технічних засобів навчання (кінофільмів, телепередач,
звукозаписів тощо) з метою розвитку творчих здібностей учнів збагачує
методику викладання української мови, дає можливість розробляти нові
методичні прийоми навчально-виховної роботи, приваблює своєю новизною
та свіжістю, розширює взаємозв’язки між уроками з мови та інших
дисциплін. Переглядаючи фільми або телепередачі, учні одержують
емоційну наснагу, що безпосередньо відбивається на якості творчих робіт, бо
стимулює мовний процес.
Отже, у кожній людині природою закладений певний творчий потенціал.
Виявити здібності, розвинути їх якомога повніше — таке завдання повинен
ставити перед собою кожний педагог. Надзвичайно важливо навчити бачити
прекрасне, тонко сприймати навколишній світ, правильно й образно
висловлювати думки. Робота ця клопітка, об’ємна, тож розпочинати її слід
якомога раніше і проводити системно. Успішно розвиває творчі здібності
учнів той словесник, який сам є творчою індивідуальністю.
2.3. Робота творчого характеру на уроках літератури
Життя доводить, що в складних умовах, що постійно змінюються,
найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка,
креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей, задумів,
нових підходів та рішень). Це людина, яка володіє певним переліком
якостей, а саме: рішучістю, вмінням не зупинятися на досягнутому,
сміливістю мислення, вмінням бачити за межі того, що бачать сучасники і
бачили попередники.
У наш час спостерігається зростання інтересу до процесу творчості.
Якщо в деяких психічних процесах людині допомагають складні механізми
(комп’ютери, сканери, обчислювані машини), то творчість не може бути
формалізована і обмежена певною програмою дій, не може бути механічною.
Пріоритетним завданням навчально-виховного процесу в сучасній школі є
всебічний розвиток школярів, зокрема творчих здібностей особистості.
У сучасних умовах гуманізації й демократизації навчального процесу
як ніколи актуальні дидактичні заповіді В.Сухомлинського. У книзі „ Сто
порад учителю” він писав: „Немає абстрактного учня. Мистецтво й
майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкривати сили й
можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці...”
Вважаю, що завдання вчителя – допомогти учневі знайти себе в житті;
пробудити чи розвинути в дитині те творче зернятко, яке є в кожному, бо
закладене там природою.
Розвивати творчі здібності можна по-різному. Окремі учні (обдаровані)
переважно самостійно тренують свої задатки, щоб розвинути їх у здібності, і
удосконалюють свої здібності, щоб вони стали творчими. Але для розвитку
творчих здібностей більшості школярів важливою є саме роль учителя.
Завдання педагога - управляти процесами творчого пошуку, йдучи від
простого до складного: створювати ситуації, що сприяють творчій активності
та спрямованості школяра, розвивати його уяву, асоціативне мислення,
здатність розуміти закономірності, прагнення постійно вдосконалюватися,
розв'язувати дедалі складніші творчі завдання.
І єдиним, на мою думку, найефективнішим засобом досягнення мети є
інноваційні технології навчання. Інноваційний підхід забезпечує позитивну
мотивацію здобуття знань, активне функціонування інтелектуальних і
вольових сфер, сприяє розвитку творчої особистості.
Створення ситуації успіху, сприятливих умов для повноцінної
діяльності кожної дитини – основна мета, що покладена в основу
інноваційних технологій навчання. Багато з них варті уваги сучасного
педагога, який прагне дати якісний рівень знань, зробити урок цікавим,
досягти максимального взаєморозуміння і співпраці між учителем і учнем.
На уроках літератури для розвитку творчих здібностей учнів можна
використовувати блок – схеми.
Треба зауважити, що учні самі оцінюють ефективність опорних схем,
адже "так цікавіше, зрозуміліше і легше". Часто спонукаю дітей до
самостійного складання зорових опор. При цьому оцінюю оригінальність
підходу. Звичайно, для цього учні мають бути підготовлені.
Етапи підготовчої роботи по складанню зорових опор:
1. Вчитель пояснює матеріал, ілюструє прикладами і паралельно
складає схему–опору на дошці. При цьому не припиняється живий діалог з
учнями, які допомагають підібрати приклади, вносять пропозиції щодо
правильної побудови опори.
2. Аналізований навчальний матеріал( не забуваємо про роботу в
групах, колективне обговорення проблеми)вчитель представляє у вигляді
схеми-опори, зумисне пропускаючи деякі її складові частини. Учні повинні
"відновити" схему, користуючись правилом у підручнику.
3. Вчитель не пояснює матеріал, лише записує на дошці низку
прикладів, що ілюструють правило. Завдання учнів – "перетворити" текст
правила в опорну схему, дібрати приклади для ілюстрації теоретичних
положень з довідки на дошці.
4. Вдома за власноруч складеною схемою учні готують усне
лінгвістичне повідомлення, добирають приклади.
5. Учні отримують випереджувальне завдання: самостійно скласти
зорову схему-опору до теми, яка буде вивчатися. На уроці декілька
гімназистів презентують свою роботу, виступаючи у ролі вчителя,
пояснюють новий матеріал. Оцінюється не тільки правильна, а й оригінальна
подача нової теми.
Як бачимо, поступово учні привчаються до роботи з підручником,
іншими джерелами, адже останній етап передбачає саме творчий підхід.
Учні "малюють" основні теоретичні поняття у вигляді структур,
матриць, пірамід, нерідко у зошитах з'являються "сонечка", "хмарки",
"чарівні квіти".
Організована таким чином робота сприяє підвищенню навчальної
активності школярів, усуває їхню природну скутість ( запитати у свого
товариша значно простіше, ніж у вчителя), дає змогу кожному учневі
засвоювати навчальний матеріал у природньому йому темпі, а також є дієвим
засобом у посиленні індивідуалізації навчання.
Сучасна методика нагромадила багатий арсенал прийомів інтерактивного
навчання від найпростіших («Робота в парах», «Ротаційні (змінні) трійки»,
«Карусель», «Мікрофон») до складних («Мозковий штурм», «Мозаїка»,
«Аналіз ситуації»), а також імітаційні ігри, дискусії, дебати. Вміле
застосування різноманітних форм роботи, на мою думку, дасть змогу
вчителеві успішно розв`язати порушені проблеми.
Форми роботи для розвитку творчих здібностей на уроках
української літератури:
1. Робота творчих майстерень (написання авторських віршів, оповідань,
казок).
2. Проведення народознавчих свят.
3. Випуски художніх газет.
4. Інсценізація уривків із творів, які вивчаються за програмою.
5. Види творчих робіт на основі неповного тексту:
а) написання кінцівки поданого тексту;
б) написання творів за поданим початком і закінченням;
в) відтворення кількох пропущених епізодів;
г) творчі роботи за поданою канвою.
6. Ілюстрації учнів до прочитаних творів.
7. Проведення літературних "Брейн-рингів".
8. Конкурси авторських віршів.
9. Організація виставок "З бабусиної скрині", "Народознавчі свята на
Україні".
10. Використання граматичної та лінгвістичної казки.
11. Використання нетрадиційного дидактичного матеріалу.
12. Створення комп’ютерних презентацій.
13. Використання елементів гри.
14. Створення учнями власних проектів.
15. Творчі перекази учнів на основі неповного тексту.
Основними видами мотивації, на які орієнтуються у процесі вивчення
літератури, - це співтворчість та співпраця, утвердження почуття гідності
особистості. Уроки літератури – це уроки пошуку істини, людинознавства,
гуманізму, своєрідна репетиція дорослого життя. Намагаюся формулювати
запитання, які не передбачають прямої відповіді, вислуховую думку кожного.
Проблемно-пошуковий підхід цінний уже й тим, що учні мають змогу
порівнювати різні твори. Потрібно навчати дітей працювати не стільки з
критичними матеріалами, як з текстом, і виділяти основне, систематизувати
матеріал, порівнювати твори різних авторів, однакові за темою (тема землі,
матері у літературі ХІХ століття).
Особливе місце у творчому процесі посідає літературно-краєзнавче
дослідження.
Незважаючи на розмаїття нововведень, основною формою організації
навчальної діяльності залишається урок. Сучасний урок – це урок
демократичний. Для такого уроку характерними ознаками є:
• підготовка не мовознавців-теоретиків, а гуманних освічених людей;
• навчання не словом, а справою;
• проведення його не для учнів, а разом з ними;
• спрямовування діяльності не на клас в цілому, а на особистість
кожного учня;
• забезпечення повного засвоєння навчального матеріалу на уроці.
ВИСНОВКИ
Сучасне життя - це практично безперервний потік інформації, причому в
більшості випадків невпорядкованої, хаотичної. Людина має не лише
сприймати її, але й певним чином систематизувати. Така вимога висувається
й до мислення - воно мусить бути логічним, оскільки без належного
обґрунтування ті чи інші думки не будуть достатньо переконливими для
оточуючих. Здатність задовольнити всі ці вимоги є результатом тривалої
наполегливої праці, що має починатися ще зі шкільних років. Тому завдання
школи, вчителя саме полягає в тому, щоб навчити дітей змістовно,
граматично правильно і стилістично вправно висловлювати свої думки в
усній та писемній формах, чітко і переконливо, обгрунтовувати своє бачення
питання, розвивати основні навички мислення, виробляти власне розуміння
життя та ставлення до нього.
Над цією проблемою працюють методисти останнім часом і переконують в
тому, що потрібно постійно збагачувати словниковий запас й
удосконалювати граматичний лад усного і писемного мовлення школярів,
виробляти вміння зв'язано висловлюватись, розвивати етику мовленнєвого
спілкування; вчити учнів контролювати правильність і доцільність своїх
висловлювань, розвивати важливі мислительні вміння: спостерігати явища і
факти, виділяти їх ознаки (істотні і неістотні), порівнювати (знаходити схоже
і відмінне), абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, встановлювати
причиново-наслідкові зв'язки, робити самостійні висновки; сприяти розвитку
комунікативних умінь та навичок учнів.
У своїй роботі над цією проблемою вчитель обирає такі форми і
методи, які зрозумілі, доступні дітям певного віку, викликають
зацікавленість та бажання працювати, проявляти свої вміння, здібності.
Треба працювати над розвитком логічного мислення на кожному уроці: з
цією метою в побудову уроку обов'язково вводяться спеціальні вправи
на формування умінь і навичок розумової праці; планується робота, пошук
раціональних шляхів її виконання, критичне оцінювання результатів.
Динамізм, притаманний сучасному розвиткові цивілізації, зростання
соціальної ролі особистості, гуманізація та демократизація суспільства,
інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технології в усьому світі - все
це зумовлює необхідність перетворення освітньої системи.
У реалізації цих завдань головне місце відводиться школі.
В умовах радикальних реформ освіти на перший план виступає
формування не тільки традиційних знань, умінь і навичок, але і розвиток
мислення, творчих здібностей, дослідницьких навичок.
1. Більшість методистів вказують на те, що використання на уроках творчих
задач дозволяє не лише підвищити рівень знань учнів за рахунок активізації
їх навчально-пізнавальної діяльності, а й сприяє розвитку їх творчих
здібностей. Можливість та доцільність використання творчих задач на уроках
підтверджується педагогічною практикою. Правильний підбір та методика
постановки таких задач надає навчальному заняттю природності та
досконалості. Результатами виконуваних досліджень, що має місце при
розв'язуванні такого типу задач, стає новий для суб'єктів навчання та
розвитку ідеальний продукт у вигляді нових знань. Звідси виходить, що
діяльність учнів під час розв'язування творчих задач є творчою і, звичайно ж,
сприяє розвитку їх творчих здібностей. Якщо ще в школі учень опанує різні
методи розв'язку творчих задач, то це неодмінно допоможе йому при
навчанні у вузі, адже опановані прийоми і методи можна застосовувати до
різних наук.
2. Позаурочна та самостійна робота має значні можливості для організації
творчої діяльності учнів, яка сприяє розвитку їх творчих здібностей. На цих
заняттях можна здійснювати постановку та розв'язання будь-якого типу
творчих задач та виконувати інші роботи творчого характеру. Види занять,
які існують у позаурочній та самостійній роботі, більшою мірою можуть
задовольнити запити учнів як щодо вибору об'єктів творчості, так і щодо
вибору форми роботи (індивідуальної чи групової).
3. Набуті учнем навички і розвинуті здібності на творчих уроках у школі та
все, що включає в себе науково-дослідницька робота учнів, це беззаперечна
основа для успішної роботи з написання рефератів, курсових, дипломів, що
знадобляться учневі при навчанні у вузі.
Література
1. Активні і інтерактивні технології громадської освіти// Директор школи.-
2005.- № 6.-С. 23-27.
2. Браташ Н. Особистість 21 століття- яка вона?// Завуч.-2002.-№33.-С.7-10
3. Волощук І.С. Морально-етичний аспект виявлення обдарованих дітей та
розвитку в них творчих задатків//Педагогіка і психологія.-1994.-№3.-С. 21-27.
4. Гільбух Ю.З. Розумово обдарована дитина.-К.:Фірма «Віпол»,1993.-75 с. .
5.Калініченко Н. Діяльність учителя в організації самоосвіти учнів//
Освітянське слово.-2004.-№ 6.
6. Куцінко О.Г. Професійний довідник учителя літератури.-Х.Вид.група
« Основа»,2012.-С.292-308.
7. Логін В. Метод проектів у концепції сучасної освіти// Завуч.-2003.- № 2.-
С.15-19.
8. Мельников А. Творчість від проблеми до дії// Шкільний світ.-2002.-№14.-
С.15-18.
9. Приходченко К.І.Творче освітньо – виховне середовище навчального
закладу- Х.:Вид.група «Основа»,2007.-С.139 -143
10. Скрипниченко О. Загальна психологія: Навчальний посібник.-К.: АПН,
2001.- С 444-457.
11. Чернігова В. Плекаймо особистість// Завуч.-2003.-№ 11.-С.16-18.
12. Шандрук С. Діагностика загальної обдарованості//Рідна школа.-1995.-
№4.-С. 61-67.
Додаток
Практичні поради щодо методики проведення
структурних частин уроку ( з власного досвіду).
Ось переді мною клас, я впевнена поки що лише у тому, що мені із цим
класом потрібно провести разом 45 хвилин. І начебто педагогічна підготовка
є, і класи вести доводилось..., проте у даному випадку моє завдання
відмовити учнів від «смертельної загрози...»Та ще зробити це так, щоб вони
повірили. Що робити? Розпочинати вмовляти, ставити запитання?
Головне - спочатку заспокоїтися.
Якщо оцінити форми навчання залежно від їх ефективності, тобто за рівнем
засвоєння інформації слухачами, то вони розподіляються приблизно таким
чином:
Лекція - 5 % (тобто зі сказаного лектором тільки 5% інформації
затримується в голові у слухача).
Читання - 10%.
Використання аудіовізуальних елементів - 20%.
Демонстрація, виставка - 30%.
Групові дискусії - 50%.
Активне навчання - 70%.
Навчання інших, негайне застосування - 90%.
Як бачимо, половину й більше з того, що діється на уроках, школярі
сприймуть і запам'ятають лише у тому випадку, якщо матимуть можливість
самим висловитися (групова дискусія), посперечатися, переконати іншого.
Для того, щоб навчання стало по-справжньому взаємодією, я намагаюся
звільнитися від позицій Всезнайки, Оцінювача та Шпигуна.
Всезнайко - той, хто сипле фактами і даними з усіх приводів. На початку
будь-якої фрази він вигукує: "Знаю, знаю!" й розпочинає чергову частину
заготовленої лекції. Хоча учню 5-6 класу важче сформулювати думку і він
може не знати складних слів, однак саме він, а не я впливає на думку
однолітків, сам починає дискутувати.
Оцінювач - людина, яка чітко знає, що добре і що погано. Він мимоволі
заткне рота будь-кому одним своїм красномовним поглядом: " Як взагалі так
можна думати?». Палке бажання бути соціально значущим, відповідати так,
як того хоче вчитель, у школярів дуже сильне. Аби почути те, що вони дійсно
думають, часто доводиться прямо говорити про конфіденційність розмови:
"Я знаю, вас навчають правильно думати і правильно говорити. Мене ж
цікавить, як ви самі вважаєте..?»
Шпигун винюхує і дізнається, бере на замітку, аби донести вчителеві…
Для того, щоб відбувся діалог, я намагаюся бути відкритою, поважаю всі
думки учнів, якими б вони не були.
Ставлячи запитання, розраховую на різний рівень участі школярів у процесі:
1) Запитання всьому класу .
Тоді відповіді вигукують найактивніші, а решта погоджуються мовчанням .
Таким чином, швидко отримую весь спектр варіантів відповідей. Але у
такому випадку у розмові беруть участь лише 5- 6 школярів з 25-30.
2) Запитання для обговорення в малих групах.
У цьому випадку кожна група (3-6 осіб) має можливість обговорити відповіді
протягом декількох хвилин (до 7-10 хв.). Таким чином більше людей має
можливість висловитись, їм легше говорити в малій групі, ніж для всього
класу.Для мене важливо чітко задавати межі обговорення ("Нехай
висловляться усі") й результатів "Група має представити свої 5-7 варіантів».
Кожній групі пропонується вибирати того, хто буде озвучувати результати
для всього класу. У звичайному класі краще поділяти групи за бажанням
школярів.
3) Запитання в колі .
Якщо колектив, з яким я працюю, складається з 12-15 осіб, то найкращий
спосіб залучити усіх до дискусії - це запитання по колу. Тоді на нього дадуть
відповідь усі по черзі, а ведучий підведе підсумки. Як правило, всі нові,
інтерактивні форми роботи запроваджуються з певними перешкодами. І за
таких обставин головне не зупинятися на півдорозі. Адже багато дітей,
можливо, не мали навіть жодного досвіду взаємодії, коли вчителі зацікавлені
вислухати точку зору їх вихованців. Окрім того, запитання по колу
вимагають довірливих взаємин у групі, яка працює над обговоренням
особистого ставлення. Однак, якщо спроби побудувати новий стиль
стосунків будуть вдалі, такі зусилля дадуть надзвичайно цінні результати.
Структура уроку.
Аби донести до неуважних та стомлених школярів основний сенс свого
уроку , я намагаюся його добре структурувати. Якщо дитина почує тему і
проблему тричі - у вступі, основній частині й висновку, і це буде сказано
різними словами - можливо, вона візьме її до уваги. Отже, я пропоную такі
структурні елементи на прикладі учнів 5-го класу.
1. Вступ. «Скажи те, що ти збираєшся сказати»
Вступ може охоплювати і способи привернути до себе увагу, і оголошення
теми уроку, її зв'язки з подіями і проблемами, що хвилюють клас, і структуру
подальшого викладення.
Наприклад, ви можете зайти до класу, з подивом подивитися на всіх і
промовити: "Дивно, чому це ви мене не зустрічали біля входу у школу, невже
вам не сказали, що сьогодні я розповім вам про те, що таке слово і як його
зробити більш щирим" Краще, якщо відразу буде заявлена основна ідея
саме цього уроку. Тоді можна буде сформулювати тему, наприклад, так:
"Коли я йшла до школи , то почула від ваших однолітків багато поганих слів.
Подумала, а чи не поговорити з вами про слова. Давайте розберемось, як на
нас з вами впливає « реклама» слів- паразитів? Чи можна їй протистояти?"
2. Основна частина «Скажи те , що хотів сказати»
Спочатку учитель формулює основну ідею розмови, а потім розвиває цю
ідею, дає їй визначення, пояснення.
З власного досвіду кожен, хто коли-небудь навчався, знає, як важко
прослідкувати хід думок учителя, якщо він скаче з однієї теми на другу.
Тому важливо структурувати інформацію за такими логічними взірцями:
причини - ефект
проблема - її розв'язання
порівняльний аналіз
за і проти (аргументація)
міф (щось загальноприйняте, але не достовірне) - його спростування.
Протягом одного уроку не слід розповідати про всі аспекти обговорюваної
проблеми. Достатньо спочатку виявити початкове ставлення школярів до
питання, потім заглибитися до його розуміння. Для цього можна
використовувати цікаву схему чи гру. Далі можна обговорити, що витікає з
цієї гри, які сумніви породжує вона. Я пропоную давати не більше однієї
основної схеми і, можливо, однієї допоміжної, пояснювальної, підготовчої.
Приділяти час та сили питанням до самих школярів іноді буває дуже важко.
Вони галасують, обговорюють питання між собою, комусь не дають
говорити, блазнюють. Це часто віднімає багато часу. Однак є декілька
істотних результатів від такої форми роботи.
1. Відповідаючи на запитання, школярі "включаються" у роботу, вони
вносять в урок свій власний життєвий досвід. Для них не так легко буде
забути такий урок, адже вони самі поставили під сумнів свої переконання.
2. Ставлячи запитання, можна побачити, наскільки лояльні учні класу до
даної теми. Адже якщо більшість хлопців і дівчат вірить, що все в житті слід
спробувати, значить недалекий той час, коли вони це зроблять.
3. Висновки «Скажи те , про що ти сказав»
Якість уроку визначається силою її впливу. Тому важливо те, наскільки чітко
і ясно ви донесли до школярів свою ідею. Один з варіантів підведення
підсумків - коротко сформулювати висновки, що витікають з проведених
дискусій. У старших класах варто запропонувати самим школярам відповісти
на запитання: "Як вам здається, про що ми сьогодні говорили?" або "Які
висновки для себе можна було б зробити з сьогоднішнього нашого уроку?"
39
